Неореспубліканізм: відмінності між версіями

Неореспубліканізм - це спроба сучасних науковців використати класичну республіканську традицію для розробки привабливої публічної філософії, призначеної для сучасних цілей.^[1] Неореспубліканізм виник як альтернативна постсоціалістична критика ринкового суспільства зліва. [Frank Lovett and Philip Pettit. "Neorepublicanism: a normative and institutional research program." Political Science] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)^[2].

Видатними теоретиками цього руху є Філіп Петті і Кас Санстейн, кожен з яких написав кілька робіт, що визначають республіканізм і його відмінності від лібералізму. Майкл Сендел, пізньонавернений до республіканізму з комунітаризму, виступає за заміну або доповнення лібералізму республіканізмом, як це викладено в його праці Незадоволення демократією: Америка в пошуках суспільної філософії» англ. Democracy's Discontent: America in Search of a Public Philosophy.

Сучасні роботи неореспубліканців включають книгу юриста К. Сабіл Рахман «Демократія проти панування» англ. Democracy Against Domination, яка прагне створити неореспубліканську основу для економічного регулювання, засновану на думках Луїса Брандейса і Джона Дьюї та народному контролі, на противагу як новому курсу, так і менеджеризму в стилі нового курсу та неоліберального дерегулювання^[3][4] Приватний уряд філософа Елізабет Андерсон простежує історію республіканської критики приватної влади, стверджуючи, що класична політика вільного ринку 18-го і 19-го століть, спрямована на допомогу робітникам, призвела лише до їхнього домінування роботодавцями.^[5][6] У статті Від рабства до кооперативної співдружності політолог Алекс Гуревич досліджує різновид американського республіканізму кінця 19-го століття, відомий як трудовий республіканізм, що являв собою продюсеристську профспілку «Лицарі праці», і як республіканські концепції були використані на службі прав робітників, але також з різкою критикою ролі цієї профспілки в підтримці Закону про виключення Китаю.^[7][8]

1. ↑ Френк Ловетт і Філіп Петтіт. «Неореспубліканізм: нормативна та інституційна дослідницька програма». «Політична наука» 12.1 (2009): 11ff. (онлайн (англ.)).
2. ↑ Джеральд Ф. Гаус, «Назад у майбутнє: Неореспубліканізм як постсоціалістична критика ринкового суспільства». Соціальна філософія і політика 20/1 (2003): 59-91. [Gerald F. Gaus, "Backwards into the future: Neorepublicanism as a postsocialist critique of market society." Social Philosophy and Policy] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
3. ↑ Rahman, K. Sabeel (2016). Democracy Against Domination. Oxford University Press. ISBN 978-0190468538.
4. ↑ Shenk, Timothy. org/blog/booked-end-managerial-liberalism-k-sabeel-rahman Booked: Кінець управлінського лібералізму, з К. Сабіл Рахман. Dissent Magazine. Процитовано 6 August 2018.
5. ↑ Anderson, Elizabeth (2017). Приватний уряд: Як роботодавці керують нашим життям (і чому ми не говоримо про це). Princeton University Press. ISBN 978-1400887781.
6. ↑ Rothman, Joshua (12 September 2017). Are Bosses Dictators?. The New Yorker. Процитовано 6 August 2018.
7. ↑ Gourevitch, Alex (2014). From Slavery to the Cooperative Commonwealth: Праця і республіканська свобода в дев'ятнадцятому столітті. Cambridge University Press. ISBN 978-1139519434.
8. ↑ Stanley, Amy Dru. Республіка праці. Dissent Magazine. Процитовано 6 August 2018.